Багато хто знає Самопоміч як Львівську політичну силу, але це дуже вузьке розуміння. Самопоміч – це влучне галицьке слово, яке означає суспільне явище, коли звичайні люди об’єднуються для досягнення кращих результатів своєї праці. Ми знайомі з цим явищем більше 150 років, воно має назву – кооперація! Багато хто живе в кооперативних будинках, або пам’ятає кооперативні часи Перебудови. Кооперація – це третя сила економіки, що займає проміжне положення між індивідуальним підприємництвом і державним та має неабиякі перспективи, бо здатна надати шанс на добробут всім.

Кооперація народжується там, де важко долати проблему одноосібно або родиною. Кілька родин, об’єднаних спільною працею – це вже сила, а коли їх десятки, або сотні і всі вони згуртовані на досягнення певної мети – то це велика сила, здатна долати будь-який рівень проблеми. Поширені в світі форми кооперації: кредитна, виробнича, споживча і будівельна. У нас кооперація розквітла після відміни кріпацтва: дрібні селянські господарства об’єднувалися і спільними зусиллями та спільним коштом будували, наприклад, млин або олійницю. Згодом селяни утворили каси взаємодопомоги (кредитні кооперативи), за рахунок яких долали тимчасові фінансові обмеження. Кооперативний рух розвивався, методологія кооперативної самодопомоги також вдосконалювалася, центральним гаслом стало: «У єдності – сила». До наших днів дожив один з найдавніших кооперативів – «Райфайзен-банк», який починався, як сільська кредитна спілка. Утворення кооперативів, союзів, спілок супроводжувалося відчуттям власної спроможності простих людей і призвело до демократизації суспільства. Тож кооперація об’єднує в собі економічну діяльність і суспільний рух.

КООПЕРАЦІЯ (латин. сooperatio — співпраця) — форма добровільного об’єднання і взаємодії учасників при одночасному розподілі між ними функцій, ролей і обов’язків.

Історія кооперативного руху на українських землях

Розквіт кооперативного руху прийшовся на межу ХІХ і ХХ століття, на той час українські землі входили у склад різних держав, тож і умови для розвитку кооперації були різними. В Австро-Угорщині у 1873 році вийшов закон про кооперацію, і Товариство “Просвіта”, яке взялося за популяризацію ідей кооперації, надрукувало зразки статутів “забірково-господарських спілок”. Вони стали юридичною допомогою для кооперації в Галичині і інших західноукраїнських землях.

Для фінансування кооперативних спілок утворилися спеціальні союзи: Крайовий Союз Кредитовий, а згодом Крайовий Союз Ревізійний, який об’єднав всі кооперативи Галичини, і почав видавати журнал «Економіст» і додаток до нього – щомісячник, для членів кооперативів – «Самопоміч».

Ідея швидко поширилася краєм – кооперативи росли, як гриби після дощу і вимагали нових форм співпраці. Кооперативи об’єднувалися в спілки, спілки в союзи. Наприклад, Союз руських молочарських спілок, в 1914 році об’єднав понад сто кооперативних спілок і вийшов на міжнародний рівень.

Розвивалася кооперація і на землях підросійської України. Перші споживчі товариства з’явились у Харкові і Києві, а згодом у Одесі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, але їхній потенційний розвиток гальмували обмеження тогочасної Російської Імперії. Народно-демократична революція 1905–1907 років призвела до збільшення числа кооперативів в 5 разів! Стрімко почала ширитися кредитова кооперація, бо для розвитку потрібні були значні грошові кошти. Перші ощадно-позичкові товариства з’явилися у 1869 р. на Полтавщині, найбільш вдале з них у с.Сорочинці, яке мало 12 тисяч членів і охоплювало вісім волостей, воно проіснувало 60 років. Це яскравий приклад того, як без державної чи іншої централізованої допомоги, просто об’єднавши зусилля, селяни розвивали свої господарства.

Одним з перших кроків Української Центральної Ради (парламенту України 1917-1918 рр.) було прийняття законодавства про кооперацію і проведення всеукраїнського з’їзду кооператорів. Він був потрібний для боротьби з засиллям спекулянтів-перекупщиків, для скорочення низки посередників між виробниками і споживачами. Центром споживчої кооперації стала організація під назвою «Дніпросоюз», оборотний капітал якого досяг 70 млн.крб.(!) В 1918 р. у споживчій кооперації було задіяно близько 4 млн. членів (майже 12% населення), що були об’єднані у 15 тисяч кооперативів. Із встановленням більшовицького режиму кооперативний рух почав підпорядковуватися державним структурам, а 7 квітня 1920 р. союзи кооператорів були скасовані, в тому числі й “Дніпросоюз”. Селян, по суті, повернули до кріпацтва.

Зародження і становлення кооперативного руху в Україні тісно переплелося з державотворенням. Маючи демократичну природу, цей рух набув культурного та політичного характеру і сприймався, як ідея національного відродження українців. Визначні політичні діячи української державності: Кость Левицький, Борис Мартос, Кость Мацієвич, проф. Михайло Туган-Барановський та інші. були переконані: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби – можливість утримувати родину, давати освіту дітям, гідно жити зі своєї праці. Тому Самопоміч, як ідея об’єднання громадян, це перш за все господарсько-економічний рух кооперації.

У 1990-х роках змінився політичний курс держави і моментально відновилася кооперація. Але через недосконалість політичних і фінансових механізмів, кооперація (спільна праця учасників для власного добробуту) швидко перетворилася на корпорації (центри концентрації владних повноважень, у яких спільна праця багатьох найманих працівників забезпечує одноосібний добробут власників). Зайнятість в країні все більше і більше стає подібною до «панщини», роботодавець часто не пропонує офіційне оформлення трудових відносин, а найманий працівник стає безправним і неспроможним забезпечити собі гідне життя. Виходом з цього може стати кооперація!

Суспільно-політичний шлях “Об’єднання “САМОПОМІЧ”

Хоч кооперація витиснута з економічного життя країни, вона розвивається у громадському секторі, люди об’єднуються в громадські організації (ГО) і гуртом вирішують наболілі соціальні питання (збереження лісів, боротьба зі стихійними звалищами, опіка над тваринами, розвиток культури і спорту, організація дозвілля та безліч інших питань). Саме так утворилося ГО «Інститут розвитку міста» у Львові, яке очолював Андрій Садовий. У 2004 р. А.Садовий з однодумцями заснували ГО «Самопоміч», яка мала юридичне спрямування, опікувалася захистом прав мешканців міста. Організація швидко стала популярною, тож у 2006 році лідера «Самопомочі» Андрія Садового обрали на посаду міського голови Львова.

У міськраді Львова почали застосовувати принципи діяльності ГО «Самопоміч» – самоорганізація, самодисципліна, самоврядність. Була впроваджена «Стратегія розвитку Львова», тому проблеми міста почали вирішуватися системно і планомірно. Це надало поштовх розвитку Львова, тож у 2010 р. Андрія Садового переобрали на посаду міського голови. Але стало очевидним, що розвивати місто неможливо, не вирішивши цілого ряду загальнодержавних питань. Виникла потреба йти в політику.

Партія “САМОПОМІЧ” зареєстрована у 2012 р., але політично силою стала у 2014, коли провела своїх кандидатів у Київську міськраду і Верховну Раду України. Восени 2015 року відбулися місцеві вибори, які довели, що Об’єднання «Самопоміч» перетворилося на загальнодержавну політичну силу, яка представлена у багатьох місцевих радах України (більш ніж 900 депутатів). Представники «Об’єднання Самопоміч» сьогодні є мерами двох обласних центрів Львова і Миколаєва, а також міст Біла Церква, Борислав, Трускавець, Скадовськ, Бар, Яворів, Перемишляни.

Але діяльність “Об’єднання “Самопоміч” не обмежується політикою, бо в своїй основі це громадський рух, покликаний дати громадянам відчуття єдності і спроможності, тож у багатьох містах України, люди, що розділяють схожі цінності утворюють громадські організації з назвою «Самопоміч» і кожен може стати учасником такого ГО.

САМОПОМІЧ — це організація, яка робить людей сильнішими, навчаючи їх вирішувати проблеми та розвиваючи їх знання про самоврядування.

САМОПОМІЧ у Києво-Святошинському районі

Представниками місцевої влади у районі є Києво-Святошинська райрада, 2 міські ради (Вишневе і Боярка), 25 сільських і 1 селищна рада (загалом близько 600 депутатів). Представники від політичної сили САМОПОМІЧ є тільки у Боярській міській раді, а на рівні району функціонує ГО Самопоміч. Офіс ГО розташований у м.Боярка і використовується як коворкінг – простір для спільної роботи громадських організацій та активістів на користь району.

Тобто коворкінг-офіс – це кооперація громадських організацій і звичайних мешканців, різних політичних і аполітичних сил з метою суспільного, економічного і культурного розвитку Києво-Святошинського району, бо в єдності – сила! А ще, сила в знаннях та досвіді, розгалужена мережа осередків Самопомочі дозволяє переймати найкращі рішення, знайдені в різних містах і селах України та застосовувати їх для подолання проблем району.

Кожен може стати членом команди Самопоміч, якщо власною активністю та здобутками доведе свою зацікавленість і спроможність брати участь у розвитку села чи міста в якому проживає.