Києво-Святошинський район – найбільш населений район Київської області, який півколом охоплює столицю з заходу і півдня. Люди, які мешкають в районі, здебільшого працюють в Києві, тож ми тісно поєднані. Поєднані не тільки життєвим простором, але і сміттєвими проблемами. Оскільки Київ не може утилізувати своє сміття на території міста, то найближчі звалища стрімко переповнюються і ми в зоні найбільшого ризику! Наше районне звалище, накопичивши сміття вдвічі більше, ніж дозволяла його потужність, у червні 2016 припинило свою роботу. Район залишився без місця для прийому сміття, а прийнятне рішення не знайдене досі.

Найбільші населенні пункти Києво-Святошинського району, Боярка і Вишневе, вивозять своє сміття на полігон в інший район (біля с.Погреби, Васильківського району), насправді повторюючи історію зі Львовом, з єдиною відмінністю – ці сміттєвози не ловить поліція, бо не було «вказівки» зверху. Зрозуміло, що це тимчасове рішення, а далі що?

Фахівці з ГО «Об’єднання «Самопоміч» Києво-Святошинського району сформували цілісну картину проблеми: в кожну місцеву раду району і кожен полігон (з тих, що знаходяться в зоні досяжності) були надіслані запити щодо обсягу сміття, яке збирається і вивозиться з сіл і міст. Порівнявши підсумкові дані, надані селами і містами, з тими, що надали полігони, з’ясувалося, що третина сміття просто не досягає полігонів!!! Відтак щороку близько 13 тис.тонн сміття вивозиться «внікуди»: в ліси, яри, поля… Це еквівалент об’єму 700 вантажних вагонів! І так щороку. За такої ситуації через 10-15 років Києво-Святошинський район просто перетвориться на суцільний смітник, який дістануть у спадок наші діти…

Виявилось, що комунальні підприємства 19 сільрад з 26 охоплюють послугою вивезення сміття менше 50% населення. А решта куди викидає? Задумувались? Першочергова відповідальність місцевої влади – забезпечити населення цією послугою на 100%.

Петрушки і Горенка взагалі не мають структури, яка б надавала послуги з вивезення сміття. 15 сільрад з 26 не мають жодної одиниці транспорту для збору і вивезення сміття власними силами.

Якщо ситуація у містах більш-менш контрольована, то ситуацію в селах району яскраво ілюструє таблиця кількості сміття в розрахунку на одного мешканця. Так в Петропавлівській Борщагівці і Чабанах фактичне утворення сміття наближене до міської норми – 2 кг на людину в день. Святопетрівське і села нижче у таблиці не виходять за межи 1 кг (при умові, що дані зібрані корректно). Сільська норма менша і коливається в межах 0,3-1 кг сміття на людину в день. Сміття легке, для переводу його ваги у об’єм зазвичай використовують коефіцієнт 4. Тобто 0,25 кг сміття = 1 літр. Якщо у селі збирають сміття менше ніж 1 літр на добу з людини, то це свідчить про те, що воно збирається не все і не у всіх. Тож села, у яких показник нижче 0,25 виокремлені кольором. Частина сіл району взагалі не надали даних, що свідчить про те, що облік утворення і вивозу сміття в селі не налагоджений, відповідно місцева влада недостатньо знайома з проблемою. Необізнаність і недостатня увага влади до проблеми і є причинами того, що сміття накопичується на стихійних смітниках, труїть повітря, поверхневі і грунтові води.

Вже не перший рік точаться суперечки щодо сміттєспалювального заводу…
От тільки де його розташувати? Нещодавно влада с.Тарасівка вирішила розташувати таке підприємство у себе, але майже на межі з м.Боярка і у близькості до с.Віта-Поштова. Громади м.Боярки і с.Віти-Поштової обурились такім рішенням, їх місцеві ради заявили свій протест, тож 2 березня 2017 року питання розташування сміттєпереробного підприємства в с.Тарасівка було переглянуте…

Фактичне утворення сміття у розрахунку на одного мешканця

Все це наслідок несистемного підходу. Існує три основні складові проблеми і над їх рішенням має працювати районна влада разом з місцевими громадами. Ці складові наступні:
1) Забезпечення на 100% послугою щодо збирання та вивезення сміття населення всіх міст і сіл району – так сміття перестане безконтрольно втрапляти у ліси, яри та поля;
2) Забезпечення сортування сміття на стадії збору – за статистикою до 70% сміття за обсягом (40% за вагою) підлягає вторинній переробці, відповідно обсяг сміття, що втрапляє на сміттєзвалища можна зменшити на 70%, відправляючи його на вторинну переробку; одночасно зменшиться термін розкладання відходів.
3) Утилізація решти 30% – тобто менше третини проблеми вирішує будівництво сміттєспалювального заводу, навколо якого і точиться вся відволікаюча дискусія.

Дуже добре ілюструє відмінність підходів до вирішення проблеми сміття ієрархія пріоритетів щодо поводження з відходами у країнах Європи і в Україні.

Депутат Київської обласної ради від фракції ПП «Об’єднання Самопоміч», член Комісії з питань екології, Юрій Опенько: «В Україні, на жаль, головним способом утилізації сміття є захоронення. На шляху сміття від оселі до звалища є два етапи: «до сміттєвого контейнеру» і «від сміттєвого контейнеру». Комунальні служби і спец.компанії працюють на другому етапі, а задача місцевої влади опрацювати перший етап. Сортуючи сміття на першому етапі, відбираючи з нього все, що є вторсировиною (а не сміттям), можна легко скоротити обсяг того, що потрапляє у сміттєвий контейнер втричі. Ми працюємо над текстом комплексної Програми щодо поводження з ТПВ для Київської області, але виключно на
обласному рівні це не може бути вирішено – позиція районів та місцевих громад тут більш визначальна».

Якщо такі міста як Боярки чи Вишневе, завдяки ефекту масштабу, можуть самостійно організувати систему майданчиків для сортування сміття і реалізувати протягом одного року реалізацію двох найважливіших складових, що вирішить дві третини поточної проблеми, то селам це зробити самостійно неможливо – потрібно кооперуватись, організатором процесу, на нашу думку, мала б виступити влада району, забезпечивши технологічно єдину систему для кількох кластерів з сіл. Громади деяких сіл Києво-Святошинського району (зокрема с.Музичі та с.Бобриця), без жодної підтримки з району вже самостійно реалізували етап сортування сміття. Чому не можна швидко поширити модель на решту населених пунктів?

Нажаль, замість роботи, як це реалізують розвинені суспільства, нас продовжують годувати суперечками щодо сміттєспалювального заводу, хоча це найменша складова проблеми. Виконавча влада міст, району і сіл забуває, що її основна функція – це не політиканство, а конкретна робота над розв’язанням конкретних проблем.

Сортування сміття – єдиний шанс на спасіння наших дітей від сміттєвих териконів. Крім організації збору і сортування сміття, ми маємо працювати з кожним жителем і переконувати його змінювати звичний підхід «викинув кудись – далі мене не стосується». Як це робити? – Один з простих перших кроків – це встановлення у всіх державних установах, освітніх і медичних закладах, на кожній зупинці урн для роздільного збору сміття.

В деяких країнах Європи така політика призвела до того, що сміттєзвалищ майже не залишилось, подекуди вони вже просто заборонені. А Швеція і взагалі активно купує сміття у сусідів, бо навчилась заробляти на його переробці без шкоди для екології. Насправді ми не гірші, просто нас привчили такими себе відчувати. Час змінюватись…

Статистичні результати опитувань та пропозиції щодо створення робочої групи з цього питання ГО «Самопоміч» надіслано до Голови Києво-Святошинської ради, очікуємо на конкретні організаційні кроки та готові до активної участі в роботі.